Творчі роботи учнів

У рамках тематичного періоду «Умійте природу любити» до Дня художника проведено виставки дитячих робіт, пленери для маленьких митців і мисткинь, майстер - класи. Образотворче мистецтво, яке будить прагнення до прекрасного, спонукає замислитися над суттю буття - одна з найдосконаліших форм діяльності дітей, оскільки в художній палітрі кристалізується внутрішній світ, звучать кольори глибоких почуттів.








Робота учениці Бекарєвої Марії, яка зайняла І місце в міському етапі конкурсу "Юні фізики-раціоналісти" 

Освітлення відіграє ключову роль у нашому житті, особливо у осінньо-зимой період, коли більшу частину часу ми проводимо вдома під увімкненою люстрою. Освітлення в наш час може бути не тільки корисним, а й стати окрасою інтер’єру будь-якого будинку. Більшість українців в своїх домівках замінюють звичайні лампочки на більш економічні, наприклад світлодіодні. Тому, одним із пріоритетних напрямків є перехід на більш енергозберігаючі джерела світла. Саме таким є наш експонат.
Для виготовлення даного експонату ученицею було використано стару лампу накалювання, гальванічний елемент (батарейка), світлодіодні лампочки та воду. Світлодіодні лампи поміщаються всередину старої лампи накалювання та заповнюються водою. Вода виступає як провідник електричного струму від гальванічного елементу, тобто від батарейки, яка розміщується в корпусі. За рахунок чого і відбувається підключення світлодіодних лампочок. Вмикання-вимикання відбувається за допомогою вимикача.
Актуальність даної роботи полягає у визначенні нестандартних методів використання ламп освітлення, декоруванні лампочок непридатних до експлуатації для подальшого їхнього використання в інтер’єрі сучасних приміщень. Тим самим зменшується кількість використаних лампочок на звалищах, які забруднюють навколишнє середовище.





Робота до конкурсу "Моя Батьківщина - Україна" на тему "Українське козацтво в народних піснях"

ЗМІСТ

  1. Вступ
  2. Витоки та формування українського козацтва
  3. Героїзм в народних думах та піснях
  4. Героїчний епос Дніпропетровщини
  5. Висновки


ВСТУП

Українська пісня…Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.
Сучасні українці не втратили любові до народної пісні. Ми, учні учасники Всеукраїнської експедиції «Моя Батьківщина – Україна» теж не байдужі до того, що створив наш народ і тому хочемо представити Вам наше дослідження з теми: «Козацька доба в народних думах та історичних піснях».
Метою нашої роботи було глибше пізнати історичне минуле нашої Батьківщини і його відображення в народній творчості, дізнатися які фактори та події вплинули на формування української культури, зробити аналіз козацьких пісень Дніпропетровщини.
/Files/images/00/DSC00574.JPG
Виходячи з цієї мети, поставлено такі завдання: проаналізувати жанрово-тематичне розмаїття та зміст козацьких пісень, дослідити, кого з національних героїв оспівав народ у своїх творах і за що увіковічив їхні імена.
Коли ж виникають козацькі пісні?
Картинки по запросу КОЗАЦЬКІ ПІСНІВиникають козацькі пісні у XVI-XVII столітті, у період формування козацтва власне як військового  стану. Їм передували історичні пісні XIII-XIV століття про монголо-татарське поневолення.
Про власне козацькі пісні та думи дають підстави говорити і висновки дослідників козацької доби. Наприклад, польські письменники і вчені XVI-XVII століть  С.Сарницький, Б.Патроцький, Петрицький та Морштин у своїх згадках про Україну відзначають, що серед козаків були досить поширені історичні пісні та думи, які вони складали самі й вельми майстерно виконували під акомпанемент кобзи.
Д.Яворницький зазначав: "Бувши високими поціновувачами пісень, дум і рідної музики, запорожці любили слухати своїх боянів, сліпців-кобзарів, нерідко самі  складали пісні та думи й самі бралися до кобзи..."
Про що співав народ у козацьких піснях?
У працях багатьох дослідників зміст козацьких пісень часто пов'язується з їхньою хронологією. Наприклад, М. Драгоманов у збірці «Політичні пісні українського народу» виділяє такі групи:
1) Пісні XVI-поч.XVII ст., у яких оспівувався період запеклої боротьби козаків та простого люду з татарами та турками.
2) Пісні першої половини  XVII ст. (до 1657 року) відображали польсько-українське протистояння.
3) Пісні доби Руїни, в яких зображувалась боротьба черні зі старшиною.
4) Пісні про Мазепу, Палія, якими завершувались ті пісні козацтва, які були більш чи менш поширені по всій території України.
Дмитро Іваницький виділяє три групи козацьких пісень:
1) Пісні з історичним підтекстом, що висвітлюють особисту і громадську долю козаків на тлі історичної ситуації.
2) Пісні, що стосуються козацького побуту. Побут у даному циклі змальовується за трьома основними етапами життя козака: від'їзду з дому, козацькі будні, загибель козака на полі бою.
3) Пісні з елементами лірики кохання.
Перейдемо до аналізу деяких козацьких пісень.


ВИТОКИ ТА ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

Козацтво на історичній арені, як відомо, з'являється в кніці XV ст., але як суспільний стан, козацтво сформувалось лише на рубежі XVI–XVII ст. Тому досить важливим є питання дослідження саме етносоціальної природи козацтва, тобто джерел його формування, як етнотворчої сили.
Дослідження козацтва завжди привертало увагу дослідників і воно починається майже одразу з його виходом на широку історичну арену і впродовж століть з'явилось дуже багато різноманітних гіпотез, теорій і думок з приводу цієї проблеми. На нашу думку, всі теорії умовно можна поділити на дві групи: етнічні та соціальні. Але з'ясування ролі козацтва, як основного еитносоціального елементу, не можливе без урахування всього комплексу економічних, політичних, соціальних та релігійно-культурних чинників. Оригінальність козацького побуту, а також уявна відокремленість козаків від загальної маси народу наводили багатьох дослідників на думку про те, що козацтво походить від якоїсь певної етнічної групи.
Козацтво формувалось на досить великій етносоціальній базі, яка на протязі двох століть формування козацтва постійно оновлювалась і змінювалась, втягуючи у себе то селянство, то боярство, то шляхту, то міщанство і так далі, що було пов'язано в першу чергу з соціально-економічним розвитком України, а також з геополітичним становищем Середнього Подніпров'я і суспільно-політичними рухами, які тривали в XVI – середині XVII ст.
Дехто з дослідників намагався вивести козацтво ще за часів Давньоруської держави. Це питання суперечливе і до сьогоднішнього дня, тому що заперечувати певні традиції захисту порубіжного Середнього Подніпров'я, як в попередні часи, так і в період формування козацтва, не можна. Передусім потрібно згадати Тмутараканське князівство, де проживали люди, обов'язком яких був захист кордонів Русі від нападів кочових сусідів. Цих людей називали берладники або бродники, але з історичної арени вони зникають з монголо-татарськмим нашестям.
Аналогічна спроба цивілізувати Середнє Подніпров'я належить вже литовським князям, які створюють в регіоні замки і спеціальний прошарок сільського населення – слуг, які були звільнені від будь-яких феодальних повинностей, окрім військової служби. Так поступово формується боярський прошарок з енергійних та відважних людей, який став опорою Литовської держави на південному пограниччі, тобто на землях Середнього Подніпров'я. Але поступово ці люди починають займатися і економічними промислами, так званим уходництвом. Поступово до цього процесу залучаються і мешканці Полісся та Волині, для яких перевалочним пунктом слугувала саме середня Наддніпрянщина, де вони збиралися у ватаги на чолі яких стояв отаман.
Поява українського козацтва в кінці XV ст. була зумовлена колонізацією південних регіонів України і необхідністю захисту від татарських набігів на землі Середнього Подніпров’я. На початковому етапі зародження козацтва важливим джерелом стало фортечне боярство, яке перебувало на службі у магнатських маєтках, тобто ті люди, ремеслом яких була військова справа. Але поступово уходи сьтають на перетині державних економічних інтересів. Так фактично починається перший етап формування козацтва, як етносоціального елементу. Справа в тому, що коли уходники повертались з промислів у міста і містечка Середнього Подніпров’я з великими запасами риби, хутра, меду, різної худоби, місцева адміністрація починає збирати з уходників певну частину добутої здобичі. Таким чином, влада мала від уходництва подвійну вигоду – захист кордонів від татар і матеріальний прибуток. Поступово місцева адміністрація сама починає організовувати походи порти татар, очолюючи козацькі загони. Це були перші організатори козацтва, яких вже сучасна їм польська література називала першими гетьманами. Серед них були Предслав Лянцкоронський, Остафій Дашкевич, Бернард Претвич та інші. До боротьби з татарським лихом вони залучали і місцеве населення Середнього Подніпров’я, яке витісняє фортечних бояр і уходників на другий план, тому що порубіжна специфіка середньої Наддніпрянщини змушувала місцеве населення володіти зброєю і це надало йому змогу займатись козакуванням.
Картинки по запросу КОЗАЦЬКІ ПІСНІГоловним джерелом формування козацтва на першому етапі стали вихідці з укріплених міст і містечок Середнього Подніпров’я, до складу яких входили не лише міщани, а й торговці, селяни, а особливо категорія безземельних селян, тобто халупники, комірники, городники, які не були прив’язані безпосередньо до землі. Поряд з ними козакували бояри, слуги та ремісники, яких очолювали представники місцевої адміністрації, але основну масу все ж складало міщанство порубіжних міст. Щодо етнічного складу джерел першого етапу формування козацтва, то основу складав саме український елемент мегшканців міст Середнього Подніпров’я, яке, як відомо, ще з часів Давньоруської держави становило ядро українського народу. 
Другий етап формування козацтва, як етносоціального елементу починається з середини XVI ст. і повязаний він із загальноєвропейським розвитком. Як відомо, в першій половині XVI ст. в більшості країн Західної Європи відбувся могутній суспільно-політичний рух відомий як Реформація. Цей рух, в свою чергу, став наслідком не менш важливого перетворення у зовнішньополітичному житті світу, пов’язаного з періодом Великих географічних відкриттів, які кардинальним чином змінили соціально-економічні та політичні відносини в Європі і світі.
На останньому етапі основним джерелом формування козацького стану, як етносоціального елементу були українські селяни і дещо менше міщани, що досить сильно було пов’язано із великим етнсоціальним процесом масового покозачення населення, який зумовлювався також наростанням визвольної боротьби українського народу з кінця XVI – і протягом першої третини XVII ст. 
З огляду на вищесказане можна відзначити, що українське козацтво виникло у 80-90-х роках XV ст. на території Середнього Подніпров’я. Поява козацтва, як основного етносоціального елементу в період пізнього середньовіччя України, стала одним з головних стрижнів етносоціального розвитку українського народу на протязі всієї його історії. Також можна відзначити, що вкотре територія Середнього Подніпров’я стала центром, ядром консолідації всіх етнотворчих сил українського народу, зародивши і поставивши не лише на внутрішню, а й на зовнішню арену українське козацтво, що увібрало у себе найкращі риси етнотворення попередніх століть. 
Козацтво, як етносоціальний елемент, формувалось на протязі декількох десятиліть з чотирьох етапів. Під час наступу на українські землі польської експансії, козацтво увібрало у себе найпрогресивніші сили українського народу, що згодом дозволило створити українську етнічну державу. Крім того, як основний етносоціальний елемент українського суспільства на Середньому Подніпров’ї, козацтво взяло на себе функцію захисту всього українського населення Речі Посполитої, його прав, традицій, культури та віросповідання. 
Підбиваючи підсумок вищесказаного, козацтво відіграло величезну роль в етнотворенні і у формуванні української нації. Ядром же етносоціальних процесів в цей час залишається Середнє Подніпров’я, де виникає, формується і розвивається українське козацтво, етносоціальна природа якого дозволила йому захищати свою землю від нападів ворогів і сприяла етнічному розвитку українського народу, який не тільки не припинився в умовах литовської, а згодом і польської експансій, а навпаки, продовжувався все більшими темпами, саме на території середньої Наддніпрянщини, завдяки етнотворчій діяльності українського козацтва.


ГЕРОЇЗМ В НАРОДНИХ ДУМАХ ТА ПІСНЯХ
Історичні пісні та козацькі пісні, як  вид народного фольклору виникли в період боротьби з татарським ярмом, як відгук на події суспільної і військової історії. У історичній пісні обов’язково  йдеться про яку-небудь реальну подію, що дійсно  мала місце в історії. 
3 незапам'ятної давнини до наших днів супроводжує дума та пісня життя народу. Їй, як найщирішому другові, довіряє трудівник свої найпотаємніші почуття, горе  і радощі, мрії і сподівання. Не кажучи вже про виняткову емоційну наснаженість пісні, жоден вид народної творчості не може порівнятися з їхньою широтою охоплення життєвих явиш, У них знайшли правдиве відображення важливі історичні події і родинний побут, жорстока класова боротьба і повсякденні турботи, будні і свята, праця і розваги. 
В пісні вилилася вся минула доля, весь справжній характер України.
Через століття донесли вони до нас подих життя своєї епохи, ті почуття, що хвилювали колись їх творців. 
Спустошливі напади на українські землі турецько-татарських орд, вигнання в полон населення, продаж у рабство — такі типові для XV—XVII ст. події відтворюють дуже давні  за  походженням пісні та думи про Коваленка,  «Коли турки воювали» та ін. Трагічна доля їх героїв: Коваленка  осліплюють,  заковують у кайдани трьох сестер-полонянок женуть у далекий чужийкрай: 

Єдину взяли попри коні
Попри коні на ремені; 
другу взяли попри возі, 
Попри возі на мотузі; 
Третю взяли в чорні мажі… 
У чудових піснях і думах оспівав народ відважних оборонців матері-вітчизни, їх повне тривог і небезпек життя, мужність і стійкість у боротьбі з ворогом. Ці твори засвідчили ту виняткову роль, що її відіграло в історії України козацтво, центром якого була Запорізька Січ.
Про боротьбу з турецько-татарськими нападниками, тяжку турецьку неволю та втечу з неї, смерть козака  на полі бою розповідається в багатьох думах –  епічно-ліричних пісенних творах, що мають своєрідну будову і виконуються народними співцями-кобзарями у супроводі бандури або ліри.
Реалістичне відтворення подій, правдивість характерів персонажів, простота вислову поєднується у них з незвичайною поетичністю і піднесеністю. Недарма і Т. Шевченко   у повісті «Прогулка   с удовольствием и не без морали» писав про думи, що всі вони «так возвышенно просты й прекрасны». Самобутність, художню оригінальність дум, їх високі ідейні якості не раз відзначали вітчизняні і зарубіжні дослідники.
Героями дум виступають люди мужні, сміливі, благородні,  сильні духом, з серцем,  сповненим  палкої любові до рідного краю. Таким є козак Голота, що «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота», має миролюбивий характер («ні города, ні села не займає»), але готовий щомиті дати  відсіч  ворогові;   відчайдушно хоробрий Івась Канівченко, стійкий Самійло Кішка, Федір безродний. 
Багато кращих синів народу наклали головою, захищаючи незалежність своєї країни. Не випадково так часто в думах і піснях говориться про смерть козака. Трагічно-жахлива картина постає з думи «Федір бсзродний, бездольний». Жорстока, кривава січа, яка щойно відбулася... Поле, всіяне козацькими тілами: 

Да й не єдиного тіла козацького молодецького 
Живого не встановлено. 
Тільки поміждо тим трупом 
Федор бездольний, 
Посічений да порубаний, 
Да й на рани смертельнії не змагає... 
Урочисто ховають героя товариші. Висока могила як вічна пам'ять про козацьку славу виростає над ним. 
Картинки по запросу КОЗАЦЬКІ ПІСНІВисокогуманними творами народної музи назвав І. Франко думи про Самійла Кішку, про втечу трьох братів з Азова, про Марусю Богуславку. П'ятдесят чотири роки пробув Самійло Кішка у турецькій неволі, але не скорився ворогові. Закований у кайдани, він не здається на підмову потурченого Ляха Бутурлака, який пропонує ціною зради заслужити прихильність паші: «Будеш у нашого пана молодого за рідного брата пробувати». Розумом і хитрощами перемагає Самійло ворота. Захопивши галеру, козаки повертаються у рідний край.
Дума прославляє стійкість Самійла Кішки, наполегливість у досягненні мети, вірність вітчизні, своєму народові: 

Хоч буду до смерті біду та неволю приймати, 
А- буду в землі козацькій голову християнську покладати.. 
Ваша віра погана, 
Земля проклята. 
Майже цими словами відповідає турецькому султанові і славнозвісний герой історичної пісні Байда, коли йому доводиться вибирати між царюванням, здобутим зрадою, і смертю. У давніх думах та піснях поняття віри зливається з поняттям батьківщини, народу, що пояснюється умовами часу і особливостями світогляду тодішньої людини. Підтоптати під ноги християнську, віру і прийняти мусульманство (турецьку віру) було рівнозначним зраді свого народу. Та зрештою і слова «татарин», «турок» в українському фольклорі вживаються у значенні загарбник, поневолювач, що пов'язано з турецько-татарськими розбійницькими нападами.
Привабливий образ ніжної і мужньої Марусі Богуславки змальований у однойменній думі. Маруся  вволяє з темниці сімсот козаків, що уже «тридцять літ у неволі пробувають», але сама залишається на чужині. Туга за рідним «веселим краєм» з його «ясними зорями» і «тихими водами», гіркий жаль за змарнованим життям, розпач чуються в її прощальних словах. Вона просить передати батькові, щоб статків-маєтків не збував для викупу її з неволі:

«...Бо вже я потурчилась, побусурменилась 
Для розкоші турецької, 
Для лакомства нещасного!» 
До найулюбленіших народних дум належить «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі». Це емоційно наснажений твір, що хвилює своєю щирістю і людяністю. Розповідаючи про страждання найменшого брата, безжалісно покинутого старшими на вірну загибель, дума засуджує жорстокість, егоїзм, підлість, жадобу до наживи. Смерть старших братів від руки турків-яничар сприймається як заслужена розплата за безсердечність і зраду. Зустрічаються варіанти, за якими гине тільки менший брат, а обидва старші прибувають додому. Середульший в усьому зізнається батькам, і вони проганяють старшого, якому після цього ні в чому не щастить. У думі, записаній від кобзаря. М. Кравченка, найстаршого громадою засуджують до смерті. 
Пафосом боротьби проти соціального і національного гноблення відзначаються думи та історичні пісні про визвольну війну 1648—1654 рр. їх герої — народні ватажки Хмельницький, Перебийніс, Богун, козаки, селяни, весь народ, що піднявся на захист своєї свободи і незалежності. Певністю у своїх силах, бадьорістю, оптимізмом віє від цих творів.
Загальнонародне піднесення відбилося у прекрасній пісні «Розлилися круті бережечки», що виникла на початку війни. Поетичні образи цього твору мають глибокий патріотичний зміст. Заклик їхати у Варшаву по червону китайку — це заклик до боротьби проти шляхетського гніту. Червона китайка означає символ козацької слави, тобто слави оборонця рідної землі. Образ же червоної калини що похилилася, асоціюється з образом зажуреної України: 
А ми ж тую червону калину, гей, гей, та піднімемо; 
А ми ж свою славну Україну, гей, гей, та розвеселимо! 
Особливо велику увагу приділяє народна творчість Богданові Хмельницькому, який очолив визвольну війну. Він виступає як мудрий полководець, захисник голоти, «козацький батько». Хмельницький дбає, щоб «козакам козацькі порядки давати», чинить справедливий суд над польсько-шляхетським запроданцем Барабашем (дума «Хмельницький та Барабаш»). На заклик свого ватажка повстанці 

На лядські  табори наїжджали, 
Лядські табори на три часті розбивали, 
Ляхів, мостивих панів, упень рубали. 
Народ - гуманіст і великий справедливець — добре знає, які страждання несе з собою війна. Тому не забуває він згадати і про горе вдів та осиротілих дітей нерозважних панів, які хотіли загарбати Україну і поплатилися за це життям: 

Над Полонним не чорна хмара вставала,— 
Не одна пані ляшка удовою зосталась... («Корсунська перемога») 
Гей, там поле, а на полі цвіти, 
Не по однім ляшку заплакали діти. («Чи не той то хміль») 
Високохудожніми творами героїчного епосу є пісні про Байду, Морозенка, Перебийноса, Сірка, Супруна, Палія та ін. В образах цих героїв найбільш повно втілилися народні уявлення про мужність, хоробрість, самовідданість, вірність вітчизні. 
Справжнім богатирем виступає у думі «Ой з-за гори високої» Нечай. Не вагаючись, кидається він у бій проти сорокатисячного війська (сорок тисяч — епічне число що означає багато).Історична правдивість подій поєднується тут з типовим для народного епосу  художнім засобом перебільшення: 

Ой не встигнув козак Нечай на коника спасти, 
Взяв ляхами, як снопами, во два ряди класти... 
Повернувся козак Нечай на лівеє плече,— 
А вже з ляшків, вражих синів, кров ріками тече. 
Повернувся козак Нечай на правую руку,— 
Не вискочить Нечаїв кінь із лядського трупу. 
Народ пишається подвигами свого героя, милується його відвагою і сумує, коли він гине. 
Гинуть у нерівному бою і Морозенко і Супрун. Скільки живого, щирого почуття вкладено в ці твори. Смерть Морозенка оплакує рідна матикозацьке військо, вся Україна: 

Прощай, прощай, та Морозенку, ти найславний козаче, 
Ой за тобою, та Морозенку, та вся Україна плаче!
 В думах та піснях виявляються дружні почуття українського народу до братнього російського. Особливо яскраво ідея нерозривного союзу українського народу з російським втілена у творах про Палія і Мазепу. В них викривається підступність, лицемірство, безчесність Мазепи, якого народ називає проклятим, зрадливим. Як справжній народний герой возвеличується Палій. 
В думах народ висловив гордість за своїх історичних героїв, возвеличив їх до рангу великих, вони виступають справжніми народними героями-визволителями свої Батьківщини. 
Історичні пісні можуть бути визначені як жанр малої епіки. Формуючись спочатку спонтанно в лоні інших жанрів пісенної творчості, історична пісня (як і дума) досягає кульмінації у XVII-XVIII ст. - в епоху козаччини в Україні. Вона відрізняється хронікальністю, тяжіє до уважного стеження за історичними подіями, за долями конкретних героїв. Такою є відома на всіх теренах України, зафіксована у багатьох варіантах пісня про Байду. Прототипом героя був Дмитро Вишневецький, черкаський староста з роду Гедиминовичів, засновник Запорозької Січі. У 1563 р. він здійснив похід у Крим, того ж року був покликаний боярами на господарство в Молдавію, куди вирушив із невеликим загоном козаків. Під Сучавою потрапив у полон до свого супротивника Стефана Томжі, котрий видав його туркам. За свідченням польської хроніки М.Бєльського, за відмову перейти в мусульманство султан Селім ІІ наказав його закатувати, повісивши за ребро. Звеличаний у пісні образ мужнього лицаря Байди став символом героїзму й непохитності, незламності козацької волі. 
Інша знаменита пісня періоду Гетьманщини - “Ой на горі та й женці жнуть”. Повна бадьорості й гумору, виконувана в ритмі козацького маршу, вона випромінює силу, якою й справді було сповнене козацтво протягом декількох віків. Можливо, саме тому пісенна пам'ятка другої половини XVII віку є популярною і сьогодні. Той факт, що у пісні поряд опинилися гетьмани Петро Сагайдачний та Петро Дорошенко може видатися історичною недоречністю. Однак це варто оцінювати як цілком припустимий в усній народній поезії, оскільки пісня не відтворює дослівно дійсний похід, а виводить перед нами козаків з їх славними гетьманами так, як вони йшли один по одному в поході історичних подій у споминах українського народу. До тих самих часів козаччини хронологічно належить також славнозвісна пісня “Засвистали козаченьки”, створена на основі історичних подій - перемоги Хмельницького над польським військом під Корсунем і коронним гетьманом М. Потоцьким у травні 1648 р. Вважається, що пісня ґрунтується на побутовій ліричній “Засвіт встали козаченьки в похід полуночі”, авторство якої приписують легендарній піснетворці Марусі Чурай. Нове життя пісня здобула у класичних творах М.Лисенка - опері “Чорноморці” та героїчній опері “Тарас Бульба”. 
Вікопомні перемоги військ Б.Хмельницького під Жовтими Водами знайшли відображення у пісні “Чи не той то хміль, що коло тичини в'ється”; перемоги М. Перебийноса та Б. Хмельницького під Пилявцями (1648) - у пісні “Гей, не дивуйте, добрії люди”. Ця пісня виступає значенням емблеми в національно-визвольних рухах в Україні. 
Історична дійсність визвольних війн розкривається у цілій галереї пісенних портретів героїв. Найбільш популярною в усній народній творчості є постать Данила Нечая, якого М.Грушевський називає “найбільшою фігурою між козаччиною після гетьмана”. На думку ученого, пісня цікава ще й тим, що “у різних своїх варіантах притягає для теми XVII в. мотиви нашого старого героїчного епосу, гіперболізм богатирського розмаху Нечая; роля його коня, промови до нього звернені - усе це оздоблене в стилю старої богатирської епіки, очевидно ще живої на Україні в тим часі”. Загибель Нечая у більшості народних пісень мотивується тим, що він “загуляв у куми Хмельницької”, що могло бути епічним домислом. В ряді варіантів пісні є натяк на те, що Нечай “споткнувся на хміль”, на непокорі Хмельницькому. Польща вважала Д. Нечая найбільш небезпечним козацьким отаманом після М. Кривоноса. При розгромі війська в с. Красному 1651 р., що на Вінниччині, Нечаєві влаштовано справжню катівню: 

Та покотилася Нечаєнкова голова додолу. 
Ой устаньмо ж та милії браття, устаньмо, погадаймо, 
Ой десь тую Нечаєнкову голову сховаймо. 
Ой поховаймо, а милії браття, в церкві у Варвари, - 
Зажив, зажив та Нечаєнко козацької слави 
Не менш популярною на всій території України була пісня про Морозенка, прототипом якого вважають сподвижника Б.Хмельницького Станіслава Мрозовицького, що загинув у 1649 р. при облозі Збаража. 

Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче, 
За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче 
На XVII ст. припало культивування етикету поезії, вдосконалення силабічного вірша у книжній творчості, яка, базуючись на народній основі, не уникнула впливів латино-польської книжності. У братських школах, у Київській академії, створеній у 1632 р., де вчилися діти козацької старшини, духівництва, значне місце відводилося піїтиці, риториці, складанню віршів, музиці.
Віршами складалися погребові промови Хмельницькому, Іванові Підкові, народним українським героям XVII ст., які свідчать, з якою пожадливістю в стінах школи ловилося все, що могло цікавити українського патріота в діяльності захисників його Батьківщини й народності. 
У численних переказах, піснях, у думі “Вдова Івана Сірка і Сірченки” закарбувався образ знаменитого запорізького кошового отамана Івана Сірка.
Козацькі пісні співалися по всій Україні і найбільше в центральних районах Ліво- і Правобережжя, де розгорталися воєнні дії. Про це свідчить їх лексика, розспівний мелос, типовий для цього регіону. Він виходить за межі традиційної обрядової пісні, наближений до міської лірики, нерідко у маршових темпах. Очевидно сама епоха, козацьке середовище, у якому було немало освічених людей, помітно розширили лексичні та інтонаційно-музичні обрії фольклору. Виконання цих пісень формувало гуртовий спів, який впливав на розвиток інтонаційного діапазону пісень, на їх діалогічність, збагачення драматургійної форми. Так, заспівно-приспівний характер пісень “Ой на горі та женці жнуть” або “Засвистали козаченьки” засвідчують появу нової контрастної драматургії в мелодії. Ряд історичних пісень (про Морозенка, про Саву Чалого, про Нечая, про Хмельницького) любили співати кобзарі, лірники, накладаючи свій карб на музичне відтворення цих сюжетів, трактуючи їх у стилі дум. Поширившись по всій Україні, історичні пісні адаптували риси пісенного стилю тих територіально-мистецьких середовищ, де їх найбільше любили й виконували. Це засвідчують численні варіанти тих же пісень, позначені барвами локальних стилів Подніпров'я, Причорномор'я, Волині, Карпат тощо.
Українська героїчна пісня знайомить нас з багатьма безсмертними постатями захисникiв народу України, яка зазнавала постiйних нападiв ворогів. 

   Зажурилась Україна, 
Бо нiчим прожити, 
Витоптала орда кiньми 
Маленькiї дiти, 
Котрi молодiї - 
У полон забрато; 
Як заняли, то й погнали 
До пана, до хана. 
Та на захист стають козаки, якi обороняють рiдну землю i волю свого народу; серед них - на почесному мiсцi Богдан Хмельницький, котрому присвячено особливо велику кількість пісень. Він оспівується народом як досвідчений полководець, мудрий воєначальник, який не боїться того, що "іде ляхiв сорок тисяч хорошої вроди". Адже за ним "велика потуга" - народ, що довiряє йому: 

А я ляхiв не боюся i гадки не маю, 
За собою великую потугу я знаю, 
Iще й орду за собою веду: 
А все, вражi ляхи, на вашу бiду.
 Ще дві iсторичнi постаті - Дорошенко та Сагайдачний - герої пiснi "Ой на горі та женці жнуть" (Див. додатки), що змальовує картину козацьких походів початку XVII століття. Коли читаєш цю пісню, переймаєшся гордістю за історичне минуле Батьківщини, за її синiв-героїв, один з яких: 
Картинки по запросу КОЗАЦЬКІ ПІСНІ
Веде своє вiйсько, 
Веде запорiзьке 
Хорошенько! 
Постать одного iз керiвникiв Коліївщини - Залізняка - оспівана народом у творі "Максим козак Залiзняк". Ця пісня, одна з багатьох, присвячених цьому героєвi, є продовженням народнопоетичної традиції героїчного епосу. У ній образ Залізняка уособлює могутні сили народу, його вільнолюбний характер. Заради визволення свого народу з ярма Максим іде на кривавий двобій i перемагає: 

Та вдарили з семи гармат 
У середу вранці 
Накидали за годину 
Панів повні шанці… 
Знайомлячись із творами українського героїчного епосу, ми переконуємося, що вдячний народ завжди натхненно возвеличував своїх героїв. Про це свідчать i легенди ("Як Сірко переміг татар"), i балади ("Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси"), i думи, i пiснi, i навіть казки ("Яйце-райце", "Іван - мужичий син"). Безперечно, всі вони є не лише джерелом iнформацiї про iсторичнi події, а одним із найважливіших джерел історичної та національної самосвiдомостi народу. 


ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ

На теперішній час відомо про існування восьми Запорозьких Січей, п’ять з яких, і до того ж головних, стояли на території сучасного Нікопольського району Дніпропетровської області, що свідчить про важливу історичну та культурну спадщину нашої області.  
Доба козацтва, так би мовити це одна з найбільш яскравих сторінок історії України взагалі і історії нашого краю зокрема. Українські козаки, які боролися з численними ворогами за православну віру, за українську народність, за свободу совісті, за людські права, козаки, які не знали у себе розколу та єресі й відзначалися високою релігійністю і були водночас далекі від крайньої нетерпимості, козаки, які створили безліч високохудожніх дум та високоморальних і правдивих історичних пісень, що складають вкупі з наспівом цілі балади, цілі поеми почуттів, козаки, які створили багату історичну літературу, свято оберігали всі дороги заповіти своїх пращурів, виступали носіями високої громадянськості і вражали сучасників і вражають нині нащадків своєю дивовижною далекоглядністю. 
Тому при характеристиці народних дум та історичних пісень Дніпропетровщини ми будемо опиратися саме на  історичне становище та історичне минуле нашої славнозвісної області та сусідніх областей.
Для Дніпропетровської області характерними є ті ж пісні що співаються по всій території нашої незалежної України. Зустрічаються, за висловом Колесси, пісні, які хоч і не мають безпосереднього зв’язку з історичними подіями, а проте і виявляють виразні ознаки козацької доби, змальовують козацький побут, козацьких героїв, їх відносин до родини, до милої, до Батьківщини. Значна кількість цих пісень маршово-похідні («Гей, гук, мати, гук», «Віє вітер, віє буйний») або ж позначені епічною широтою («Ой на горі жито», «Ой у полі могила»). Деякі сюжети козацьких пісень мігрували в інші жанри – у споріднені рекрутерські, жовнірські. Зафіксовані вони і серед гаївок: «Їхав козак через міст» виконувалась у веснянковім хороводі з характерною для козаків приспівкою “Гей, гей! У-ха-ха!”. 
Найвідомішими козаками, які оспівані в піснях Придніпров’я є Б. Хмельницький та кошовий отаман Запорізької Січі І. Сірко. 
В піснях про гетьмана українського козацтва Б. Хмельницького оспівують люди найславетніші його подвиги, оборону території України від нападів турецько-татарських загарбників, та найчастіше в піснях нашого регіону оспівано найвідомішу та най значущішу подію національно-визвольної війни битву під містом Дніпропетровської області Жовтими Водами.
Наставником Б. Хмельницького по праву вважають кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка. 
Про кошового отамана Запорізької Січі І. Сірка складено багато пісень, легенд, козацьких історичних дум, його подвигами захоплювалися вітчизняні і зарубіжні поети, письменники, історики. 

«Ой, як крикне старий орел, що під хмари в’ється, 
Гей, загуло Запорожжя та й до Сірка тнеться. 
Ой не вітер в полі грає, не орел літає, 
Ото ж Сірко з товариством на Січі гуляє. 
Старий Сірко перед стягом раду оглядає, 
Козаченьків привітає, стиха промовляє: 
«Гей, молодці-запорожці, татарва лякає! 
Не дрімайте, товариші, бо в руки зхапає, 
Збирайтеся докупоньки та сідлайте коні, 
Тії коні воронії, що ждуть на припоні!» 
Загуділо Запорожжя, як те Чорне море, — 
Понеслися козаченьки облавою в поле...» 
У численних переказах, піснях, у думі “Вдова Івана Сірка і Сірченки” закарбувався образ знаменитого запорізького кошового отамана Івана Сірка. Про його незвичайну хоробрість писав німецький історик Еразм Франциск, Мадлен у книзі “Дзеркало Оттоманської імперії”. Саме він надихнув І.Рєпіна на знамениту картину “Запорожці пишуть листа турецькому султану”.     
В багатьох піснях що співаються на території сучасної Дніпропетровської області багато пісень       присвячено зруйнуванню Запорізької Січі царицею Катериною. (Див. додатки «Зажурилась Україна»)
Серед козацьких пісень характерно на Дніпропетровщині найчастіше виконуються такі пісні, як „Їхав козак через міст”, „Ой три літа, три неділі”, „Ой у полі жито”; серед рекрутських та вояцьких пісень – „Ой у полі верба”, „Чорна рілля ізорана”, „Чорна хмара наступає”, „Ой летіли гуси з далекого краю”; серед емігрантських – „Чорна хмара на Вкраїні”, „Сумно мені, сумно”, „Канадо, Канадо”; серед стрілецьких та повстанських – „Бо війна, війною”, „Прощай дівчино”, „Ой війна, війна”, „Ой там біля лісу”, та ін. Часто уживаними на Дніпропетровщині є танцювальні пісні і споріднені з ними (коломийки, жартівливі та сатиричні пісні). Без них не обходилося ні одне молодіжне або сімейне дозвілля. 


ВИСНОВКИ

/Files/images/1/DSCF0237.JPGДля виховання молодого підростаючого покоління саме народна історія має найбільше та особливе значення, саме вона не заплямована будь-якими зовнішніми поглядами. Зараз  на нашу думку фольклор українського народу потрібно ввести окремим предметом в середній школі для ознайомлення дітей з тими подіями та героями яких має український народ, адже з роками у підлітків зникає інтерес до вивчення історії власної країни та власного краю, до зацікавленості народними обрядами, піснями, а це не можна вважати позитивним фактором.
Скарбниця народної творчості безнастанно поповнюється. Щедро користуючись надбаннями попередніх епох, народ ніколи не перестає складати нові пісні про сучасне йому життя. Зрозуміла річ, чимало створених у минулому зразків забувається і безповоротно втрачається, якщо вони не були своєчасно записані. А записування і збирання фольклору розпочалося фактично лише з початку XIX ст..Скільки прекрасних дум і пісень було збережено і дійшло до нас завдяки самовідданій праці дожовтневих і радянських фольклористів, композиторів, письменників, багатьох ентузіастів-збирачів, зокрема студентів, учнів. Але немало творів лишається і незаписаними, втраченними. Неосяжне море народної поезії, і кожен, хто збирає її неоціненні скарби, робить велику і корисну справу, великий вклад в розвиток нашої славетної історії. 


Робота  до конкурсу "Мирний космос - 2018" 
Тема роботи: «Пізнання породжує скорботу»

ЗМІСТ

1.     Вступ
2.     Роль космічних впливів на еволюційні процеси
3.     Космічні фактори та ї вплив на людський організм
4.     Взаємозвязок людського світу з навколишнім середовищем
5.     Висновок

ВСТУП

«Пізнання породжує скорботу», – сказано у Святому Письмі. І ця біблійна істина якнайкраще передає сумну сутність деяких наукових відкриттів останніх десятиліть. Зокрема, стали очевидними численні небезпеки, що загрожують нашій планеті й усьому живому на ній із Космосу. Серед учених поширена думка, що життя на Землі та людська цивілізація стали можливими й досі існують лише завдяки дивовижному збігові щасливих випадковостей.
Протягом усього розвитку людства вчені найрізноманітніших наук намагаються розібратися у природі людської сутності, об'єднані пошуком психологічних закономірностей, усвідомленням його творчої самореалізацією, сенсу життя, намагаються знайти найбільш оптимальні способи для задоволення людських потреб. Ще в давні часи для того, щоб вижити, людині необхідно було мати певні знання про довкілля, про сили природи, рослинах і тваринах. 
Тому як учаснику конкурсу «Мирний космос» , мені стало цікаво дослідити та відкрити для себе таку тему як роль космічних впливів на еволюційні процеси, як космічні фактори впливають на організм людини, розкрити взаємозв’язок людського світу з навколишнім середовищем.



РОЛЬ КОСМІЧНИХ ВПЛИВІВ НА ЕВОЛЮЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

На еволюційні процеси біосфери активно впливають фізико-географічні, космічні явища, ритми, зокрема інтенсивність сонячної активності, на що першим вказав О. Чижевський - засновник сучасної науки про вплив Сонця на всі життєві процеси - геліобіології. Сонячна активність - кількість темних плям, яку характеризують числа Вольфа - змінюється циклічно.
Графік циклічності сонячної активності
Відомі 1850, 600, 400, 178-169, 88-83, 33, 22, 11, 6-4-річні цикли сонячної активності, які складають основу закону космічних впливів. Ці та інші космічні, планетарні зміни впливають на природні процеси - геофізичні (погодно-кліматичні), біологічні. Але космічні фактори, впливаючи на біосферу, її структури нівелюються і тому за силою й часом впливів часто втрачають свій ефект дії, особливо негативний. Наприклад, відомо, що існує строго періодичний 1850-річний ритм, що підрозділяється на періоди: 100-річний (тепло-сухий), 200-річний (тепло-вологий), 350-річний (холодно-вологий) та 300-річний (холодно-сухий). Ці періоди виявляються в стані атмосфери та гідросфери, гірського оледеніння та сейсмотектонічних явищ, вулканізмі, рівні природного фону радіоактивності, зміні ландшафтів.
Весь 1850-річний цикл складається з довгої і короткої активних фаз. Активні фази циклу пов'язані з похолоданнями, змінами в крижаному покриві планети. Глобальні зміни в природному середовищі і 1850-річний цикл впливає і на еволюцію людської цивілізації.
Античну цивілізацію відносять до першого тисячоріччя до н.е., сучасна цивілізація зародилася в ХVІ-ХVІІ ст. Між ними 1000 років спаду, що збігається з активними фазами 1850-річного циклу. Майже чотири тисячі років тому (це майже подвійний 1850-річний цикл) в Середній Азії з'являються перші міста, одержує розвиток штучне зрошення, землеробство, активно розвивається цивілізація Хараппі в Індії. Начебто виникли всі передумови для подальшого розвитку людства. Але приблизно 1400 років тому вони зникають. Друга хвиля цивілізації - епоха бронзи збігається з третьою стадією (3900 років).
Легко відновлені і добре досліджені хвилі еволюції, що відповідають п'ятій та четвертій стадіям - 7600 і 5700 років тому, з яких першому відрізку часу відповідає час неоліту на узбережжі Середземномор'я. Приблизно через 2000 років виникають зміни. Така хвиля розвитку людства сформувалася 6700-5800 років тому (четверта стадія). Поширюється землеробство - скотарські поселення на великих територіях. Але знову, приблизно через 2000 років, ці культури зникають, наприклад трипільська культура.
Таким чином, хвилі розвитку цивілізації збігаються з активними фазами 1850-річного циклу. Характерно, що імпульси розвитку цивілізації пов'язані з несприятливими інтервалами. На початку теплих інтервалів створюються кризові геоекологічні ситуації. Різко скорочується чисельність населення, культура занепадає, змінюються політичні системи, мають місце великі переселення народів. Все це свідчить про тісні зв'язки між всіма процесами - геологічними, біологічними, соціальними.
Близько 3 млрд років тому почала формуватися сучасна біосфера - виникали та зникали рослини, тварини. Виникнення людини, поступовий розвиток соціальних відношень, ускладнення взаємовідносин суспільства і природи викликали, за еволюційними мірками, дуже швидкі зміни в природі, що еквівалентно її катастрофі. Щоб запобігти цьому, необхідно створити нові відношення, побудовані на раціональних (від лат. - розум) підходах до природи.
Виникає питання - за якими шляхами може йти подальший розвиток природи і людини? Припустимо, що за першим сценарієм людство не зможе зупинити глобальну екологічну кризу, і тоді в найближчі 30-40 років відбудеться соціодемографічна криза. Економічні й соціальні протиріччя дійдуть до рівня глибоко антагоністичних, можуть відновитися війни держав за природні ресурси біосфери. В таких умовах, навіть без ядерної війни, до кінця XXI ст. повною реальністю стане техносфера, а значить, руйнація біосфери, зміна її структури, в якій місця для людини може і не бути. Людина може бути замінена розумними кібернетичними істотами - кіборгами.
За другим сценарієм - людство повинно не пізніше найближчих 20-25 років знайти вихід із глобальної соціоекологічної кризи або зменшити, призупинити її. Але це буде можливим лише за умови політичного об'єднання всього людства, встановлення контролю за народжуваністю, екологізацією всіх виробництв, введення принципу соціальної справедливості. Це стане можливим за умови об'єднання економіки і управління соціоприродними процесами, при переході від природо-споживацького мислення до екологічно націленого на злиття суспільства з природою.
Це буде ноосфера (гр. ноос - розум), в якій кожна дія людини, людства в природі буде можливою лише після розрахунків усіх ймовірних варіантів, коли будуть передбачені наслідки в перших, других, і десятих кроках. Завдяки цьому і формується новий тип біосфери - ноосфера. Поняття про ноосферу запропонував французький філософ Е. Леруа в 1925-1926 рр. на одному з семінарів, де були присутніми В.І. Вернадський і Тейяр-де-Шарден(1881-1955) -філософ, антрополог, який відкрив синантропа. Тейяр-де-Шарден створив вчення про еволюцію природи, дав загальний ескіз подальшого розвитку цивілізації (Шарден Т. Феномен людини.- М., 1987). В його уяві стріла історії має напрямок до ноосфери, яка є штучною, породженою людиною, антропогенною системою - антропосфера, що дуже часто вступає в протиріччя з біосферою. Він вважав, що в історії людства обов'язково наступить епоха наджиття - гармонійне злиття інтересів природи і людини, коли зникнуть расові, релігійні, ідеологічні розходження між людьми. Це буде кінець біосферної еволюції і початок ноосферної.
Забезпечуючи сумісність людської діяльності з законами еволюції, саморегуляцією і збереженням біосфери, люди повинні сприяти формуванню якісно нової системи - соціоприродної спільності - ноосфери.

КОСМІЧНІ ФАКТОРИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЛЮДСЬКИЙ ОРГАНІЗМ

До космічних зазвичай ставляться ті фактори, які із Всесвіту впливають на організм людини. Найбільш значними з них є космічні промені, сонячна активність і міжпланетне магнітне поле. Так як ці фактори діють на людину в основному через зміну електричного і магнітного полів Землі, в сучасній екології доцільно їх розглядати як геліогеофізичних.

Космічні промені – це галактичні частинки, що складаються з протонів, електронів, ядер гелію, водню і деяких більш важких елементів, що досягають Землі зі швидкістю, близькою до швидкості світла. Ця швидкість багаторазово зростає в періоди сонячної активності. Космічні промені викликають іонізацію атмосфери і формування аеронів. Рівень космічного випромінювання на поверхні Землі залежить від висоти місцевості та її геомагнітної широти. Вплив космічних променів на організми вивчено порівняно мало. Це обумовлено головним чином тим, що вони діють в комплексі. Існує гіпотеза про можливу появу в них фактора, що змінює властивості біологічних систем. Однак відомо, що з космічними випромінюваннями сполучена чутливість до світла.
Найпотужнішим джерелом різних форм енергії, що впливають на Землю, є Сонце. Сонячною активністю називають комплекс явищ, що відбуваються в атмосфері Сонця. Усередині Сонця відбуваються термоядерні реакції, в результаті яких виникають електромагнітні випромінювання широкого діапазону. Час від часу на його поверхні з’являються вогнища підвищеної активності у вигляді плям і протуберанців. Відбуваються потужні вибухи, які супроводжуються викидом елементарних частинок. Безперервне розширення верхньої частини сонячної атмосфери супроводжується Похожее изображениекорпускулярним випромінюванням. Швидкість цього розширення в міру віддалення від Сонця збільшується. На відстані декількох десятків сонячних радіусів розширення досягає 400 км / с. Це так званий спокійний сонячний вітер. Він захоплює за собою магнітне поле Сонця, витягаючи його силові лінії. Сонячний вітер містить невелику кількість енергії. Разом з тим він відіграє значну роль у передачі до Землі збурень, обумовлених явищами сонячної активності. Активність Сонця по відношенню до Землі періодично змінюється. Розрізняють цикли добові, річні, 5-6-річні, 11-річні, 80-90-річні і багатовікові. Періоди максимальної активності припадають на 7-17 років, мінімальний – на 9-14 років.
Результати численних досліджень показують, що нервова система володіє найбільшою чутливістю до зміни сонячної активності. Вперше це властивість було виявлено А. Л. Чижевським, його спостереження грунтувалися на вивченні величини електричних потенціалів шкіри в періоди підвищеної сонячної активності.
Виявлена ​​залежність загострення таких захворювань, як шизофренія, епілепсії і маніакально-депресивні стани від сонячної активності.
Земля має постійне магнітне поле, на яке накладаються періодичні і випадкові зміни. Вважають, що вони обумовлені електричними явищами в атмосфері. Періодичні зміни магнітного поля Землі можуть бути пов’язані з сонячною активністю і мати вікову, річну, сезонну і добову циклічність.
Змінні магнітні поля, що виникають навколо Землі, отримали назву магнітних збурень і магнітних бур. Магнітні бурі виникають в результаті проникнення в атмосферу Землі летять від Сонця зі швидкістю 1000-3000 км/с заряджених частинок (корпускул).
Про вплив магнітних бурь на стан людини відомо вже давно. Встановлено, що при виконанні коректурних робіт під час магнітних бурь збільшується кількість помилок, поява яких свідчить про переважання збуджувального процесу у вищих відділах мозку. Число помилок ще більше зростає на 2-у добу після зміни знака геомагнітного поля. Показано, що під час геомагнітних збурень навіть у тренованих осіб відзначається різке зниження короткострокової пам’яті, зниження обсягу та інтенсивності уваги внаслідок зменшення рівня активації головного мозку. Ці зміни більш виражені у літніх людей, а також в осіб, що проживають на Крайній Півночі. Значні зміни функціонального стану ЦНС, мабуть, є причиною збільшення кількості нещасних випадків і травм під час магнітних бур. Вважають, що у людини в результаті десинхронізації функцій ЦНС можуть підсилюватися нервово-психічні розлади. Геомагнітні збурення можуть викликати порушення міжпівкульна відносин головного мозку з супутньою акцентуацією окремих психічних функцій, а також неузгодженість внутрішніх ритмів організму з ритмом зовнішнього середовища. Не виключено, що роль пейсмекера, чинного на людину при таких збуреннях, можуть виконувати короткопериодические коливання поля Землі, які загасають при зміні сонячної активності.
Сонячна радіація, що досягає Землі, має складний спектральний склад і має виражену біологічну дію на організм людини. Спектр Сонця представлений наступними видами випромінювань: інфрачервоним (до 60% загальної енергії радіації), ультрафіолетовим (менше 0,5%), іонізуючим і видимими променями (близько 40%). Гамма-рентген, короткохвильові ультрафіолетові промені повністю поглинаються атмосферою. Довгохвильове УФ-випромінювання досягає поверхні Землі.
Інфрачервоні промені. Інфрачервоні (ІЧ) промені були відкриті Гершелем в 1800 р
. Вони мають довжину хвилі від 760 до 3000 нм, причому більш довгі хвилі затримуються атмосферою. Інфрачервоні промені, зігріваючи грунт, повітря, створюють тепловий баланс і можливість життя на Землі.
Діючи на організм людини, вони надають тепловий ефект, прискорюють ферментативні й імунобіологічні реакції, прискорюють ріст клітин і регенерацію тканин.
Довгі ІЧ-промені затримуються головним чином в епідермісі шкіри і викликають нагрівання її поверхні, дратують рецептори (печіння). Інфрачервона еритема утворюється за рахунок розширення капілярів шкіри, не має чітких меж (розлита).
Короткі ІЧ-промені володіють найбільшим біологічним ефектом, вони проникають на глибину 2,5-4 см, викликають глибоке прогрівання, прискорюють біохімічні, ферментативні та імунні реакції, ріст клітин і регенерацію тканин, підсилюють струм крові, збільшують температуру крові і лімфи.
В даний час більшість дослідників визнає не тільки теплове, але й фотохімічні дію ІЧ-променів на організм. Відзначається поглинання ІЧ-променів білками крові і активація ферментних процесів.
Загальна дія ІЧ-променів – нагрівання з утворенням вираженою розлитої еритеми з виділенням фізіологічно активних речовин (наприклад, ацетилхоліну), які надходять в кровотік і викликають посилення обмінних процесів у віддалених від місць опромінення тканинах і органах. Загальна реакція організму виражається у перерозподілі крові в судинах, підвищенні числа еозинофілів в периферичної крові, підвищенні загальної опірності організму.
Під дією інфрачервоних променів спостерігається: перерозподіл крові, почастішання пульсу, підвищення максимального і пониження мінімального артеріального тиску, підвищення температури тіла, посилення потовиділення. Рефлекторно збільшується теплоутворення в інших органах, стимулюється функція нирок, розслабляється мускулатура. У результаті спостерігається прискорення регенеративних процесів, зменшення больових відчуттів.
Видимі промені Сонця мають довжину хвилі від 380 до 760 нм. Вони створюють найбільшу величину освітленості, незважаючи на те що частина їх розсіюється при відображенні. Світловий промінь становить спектр кольорів, кожен з яких має свою довжину хвилі.
Біологічне значення світловий радіації для людини, перш за все, полягає в можливості зорових сприйняттів, що пов’язано з механізмами фоторецепції. Світлові промені проникають в тіло на глибину близько 2,5 см. Вони стимулюють біохімічні процеси, збільшують імунну реактивність, сприяють утворенню пігменту. Підвищують збудливість кори головного мозку, діяльність залоз внутрішньої секреції, обміну речовин. При цьому різні кольори видимого спектру роблять різний вплив на нервово-психічні процеси: червоно-жовті кольори надають бадьорить дію (так, Жак Бенуа довів, що червоні і помаранчеві промені сонячного світла стимулюють статеві залози, викликаючи прискорене дозрівання гонад), синьо-фіолетові кольори мають заспокійливу дію і т. д. В. М. Бехтерєв рекомендував осіб з психічним збудженням поміщати в палати, стіни яких пофарбовані в блакитний колір, а з психічним пригніченням – в палати з рожевими стінами. В даний час встановлено, що забарвлення стін істотно впливає на працездатність людей.
Одним з найважливіших наслідків періодичної зміни освітленості є створення циркадних ритмів. Вони сприяють чергуванню активної діяльності та відновних процесів. Ультрафіолетові промені вперше відкрив Ritter в 1801 г. Залежно від довжини хвилі ультрафіолетове випромінювання (УФ) ділять на ближній діапазон (200-400 нм) і дальній, або вакуумний, – з довжиною хвиль 10-200 нм.
У природних умовах основним джерелом УФ-випромінювання є Сонце, в спектрі якого до поверхні Землі доходять тільки хвилі ближнього діапазону, що пов’язано з поглинанням хвиль далекого діапазону озоном і киснем в атмосфері.Умовно весь ультрафіолетовий спектр, що досягає поверхні планети ділять на три області:
А – 400-320 нм (переважно ерітемное і Загарное дія);
В – 320-280 нм (переважно антирахитическое дія);
С – 280-200 нм (переважно бактерицидна дія).
Механізми дії УФ на організм:
– Безпосереднє (фізична);
– Гуморальное;
– Рефлекторне;
– Вітамінізірующее.
Результатом фізичного впливу УФ-променів на шкіру є, в першу чергу, шкідливу дію на клітку з денатурацією білків і подальшим розвитком місцевої реакції у вигляді еритеми. Еритема – асептичне запалення з усіма ознаками, що характеризують будь-який запальний процес: почервоніння, біль, припухлість і навіть порушення функцій.
УФ-випромінювання стимулює симпатичну нервову систему, що може призводити до посилення виведення холестерину з організму. Крім того, УФ-промені змінюють пряму і непряму збудливість поперечно-смугастої і гладкої мускулатури. Так, спостерігається посилення моторики кишечника, спазм бронхів, звуження просвіту судин.
Під дією УФ-променів (290-313 нм) відбувається утворення вітаміну D з 7,8-дегідрохолестеріна (провітаміну D). Можна з упевненістю сказати, що УФ-випромінювання, впливаючи на організм людини через шкірний покрив, нервово-гуморальні шляху при помірних впливах роблять благотворний вплив.
Підсумовуючи дію УФ-променів, можна виділити їх основні біологічні ефекти впливу:
1. Бактерицидна дія. Під впливом прямих сонячних променів гинуть багато мікроорганізмів, бактерії і віруси.
2. Загарное дію УФ-випромінювання пов’язане з утворенням пігменту меланіну. Під впливом кванта сонячної енергії з довжиною хвилі від 280 до 400 нм тирозин перетворюється в меланін.
3. Еритемний дію. У випадках слабкої пігментації УФ-радіація порушує структуру нуклеїнових кислот, викликає їх загибель і загибель клітин покривного епітелію з подальшим утворенням еритеми або опіків різних ступенів.
4. Освіта вітаміну D. Фотохимическая реакція здійснюється шляхом перетворення провітаміну у вітамін D3, який бере участь у фосфорно-кальцієвий обмін.
5. У невеликих кількостях сприяє репарації і регенерації пошкодженої тканини.
6. Помірне УФО підвищує імунобіологічних реактивність шкіри і крові (відбувається збільшення глобулиновой фракції крові та фагоцитарної активності лейкоцитів, збільшення кількості еритроцитів і гемоглобіну).
7. Характерно підвищення тонусу центральної нервової системи і стимулюючий вплив на симпатичну нервову систему з подальшим регулюванням обміну холестерину.
8. Зміна активності ендокринної системи:
– Стимулюючу дію на симпато-адреналової систему (збільшення адреналіноподобних речовин і цукру крові);
       Пригнічення функції підшлункової залози.
Поряд з позитивним біологічним впливом на організм УФ-променів слід відзначити і негативні сторони опромінення. У першу чергу це відноситься до наслідків безконтрольного загоряння: опіки, пігментні плями, пошкодження очей.

 

ВЗАЄМОЗВ`ЯЗОК ЛЮДСЬКОГО СВІТУ З НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ
Навколишнє середовище - це все, що оточує людину і прямо або побічно впливає на його стан і функціонування (розвиток, зростання, виживаність і ін). Навколишнє середовище включає в себе природне середовище, що виникло на Землі незалежно від людини і успадковане ним від попередніх поколінь і техногенне середовище, тобто середовище, створене людиною.
Елементи навколишнього середовища, що впливають на живий організм, називаються екологічними факторами.
Екологічний фактор - це будь-який елемент навколишнього середовища, здатний надавати прямий або непрямий вплив на живі організми, хоча б протягом одного з періодів їх індивідуального розвитку. Будь-який організм у навколишньому середовищі піддається впливу величезної кількості екологічних чинників, наприклад коливань температури, атмосферного тиску, зміни фізичних і хімічних властивостей атмосфери, вологості, радіоактивного фону та інших. Позитивний або негативний вплив екологічних факторів на організм людини залежить насамперед від сили і тривалості його прояву. Як недостатня, так і надмірна дія екологічних факторів негативно позначається на життєдіяльності людини і підвищує ризик розвитку у нього різних захворювань. У цих випадках ми говоримо про екологічні фактори ризику. Наприклад, різкі добові коливання температури, атмосферного тиску, магнітних полів погіршують стан хворих серцево-судинними захворюваннями; підвищений радіоактивний фон може викликати деякі онкологічні захворювання; особливості іонного складу грунту і води (наприклад, нестача йоду) може призвести до розвитку такої хвороби, як ендемічний зоб. 
На ранніх стадіях розвитку людства ми зустрічаємося з такими явищами як "антропоморфізація" і "етизація" космосу, усього світу, що яскраво відображено у фольклорі і міфології, давньогрецькій натурфілософії. Весь світ постає як одухотворений; мікрокосмос (окрема людина) розвивається в гармонії з макрокосмосом (Всесвіту в цілому). Людина виступав "мірою всіх речей" (Протагор). Але вже у Демокріта з'являється розрізнення: закон природи (загальна необхідність, Великий Діакосмос) і законів, що встановлюються людьми (Малий Діакосмос). Подальший розвиток філософії і науки призводить до формулювання, з одного боку, суджень про природу, що розглядається незалежно від людини, а з іншого - до виявлення особливостей, що відрізняють людину і людські взаємини від природних явищ. Відбувається відчуження людини (суспільства, культури) від природи; особливо швидко цей процес йде з розвитком індустріалізму. Мораль розглядається тільки як спосіб регуляції взаємин між людьми і між особистістю та суспільством.
Звичайно, окремі екологічні інтуїції зберігалися в контексті різних духовних традицій:  християнства (ідея порятунку усім світом), буддизму і джайнізму (ненанесение шкоди всьому живому), філософії Б. Спінози (пантеїстична трактування Всесвіту) та ін. 
С. М. Булгаков вважав, що народження кожної людини є народження Всесвіту. Необхідно розширювати сферу людської діяльності і творчості: хаос перетворити в космос. Ціолковський формулює поняття "космічна етика": обмін атомами в космосі пробуджує всі розумні істоти до моральної круговій поруці і до турботи про світовому цілому. Об'єктивним добром "космічна етика" визнає процеси ускладнення і стратифікації у Всесвіті. 
У  космізмі етика тісно переплітається з екологією. Так, у 1913р. російський вчений Н.А. Умов пише статтю "Про завдання розвитку техніки у зв'язку з виснаженням природних ресурсів". Це був, фактично, перший глобальний науковий прогноз в історії людства. У 1922р. учень Вернадського А.Є. Ферсман поставить питання про межі розвитку людської культури у зв'язку з обмеженістю природних ресурсів. Тільки через 50 років з'являться "Межі зростання" Римського клубу, виникне інтерес до екологічної етики. 
З виникненням людської цивілізації з'явився новий фактор, що впливає на долю живої природи. Він досяг величезної сили в поточному столітті і особливо останнім часом. У результаті життєдіяльності людини, розвитку науки і техніки збільшилися кількість та обсяг хімічних сполук, що надходять в атмосферу, що забруднюють водойми, що проникають у грунт і надра Землі і ін. Підраховано, що 5 мільярдів наших сучасників здійснюють на природу такий же (за масштабами) вплив, який могли надати люди кам'яного століття, якщо б їх чисельність становила 20 мільярдів чоловік, а кількість вивільненої людиною енергії скоро може стати порівняню з енергією, одержуваної Землею від Сонця. 
Технічний прогрес несе з собою багато небезпек для життя сучасної людини. Однією з найбільш серйозних є небезпека впливу радіоактивних речовин і випромінювань. Випробування ядерної зброї, будівництво ядерних атомних станцій, використання ядерних реакторів в різних областях діяльності значно збільшують ризик отримання додаткових (а іноді, на жаль, смертельних) доз опромінення людьми, які знаходяться в безпосередньому чи опосередкованому контакті з радіонуклідами. У наше життя ввійшли такі поняття, як радіоактивні опади, радіоактивні відходи. Радіоактивні опади - це радіоактивні аерозолі, що воюють з атмосфери на поверхню землі. Основну їх масу становлять радіонукліди, що утворюються в результаті ядерних вибухів і викидів підприємств атомної промисловості, теплових електростанцій і за рахунок продуктів розпаду природних радіонуклідів. Радіоактивні відходи - розчини, вироби, матеріали, речовини та біологічні об'єкти, забруднені радіонуклідами в кількостях, що перевищують встановлені санітарні норми, і не підлягають подальшому використанню. Такі відходи утворюються в процесіроботи і особливо ремонту енергетичних ядерних реакторів на атомних електростанціях, судах та кораблях, дослідних реакторів, при використанні радіоізотопних джерел і препаратів в техніці, науці й медицині. 
Людина - складна цілісна система, яка в свою чергу є компонентом більш складних систем - біологічної та соціальної. Закономірності фізіологічних процесів безпосередньо впливають на соціальне життя і навпаки. 
У наше століття стресових перевантажень і серйозних порушень в екології здоров'я виступає як провідний чинник, який визначає не тільки гармонійний розвиток людини, а й успішність освоєння ним професії, ефективність професійної діяльності. 
Існує велика кількість факторів, що знижують рівень здоров'я людини: перенесені хвороби, пристрасть до алкоголю та тютюнопаління, хронічне вплив несприятливих умов життя і праці, нераціональне харчування (як його недостатність, так і достаток і висока калорійність), безладний режим праці і відпочинку, сну, часті емоційні напруги, забруднення повітря, води і їжі, зловживання ліками та побутовою хімією. 
Але не тільки соціальне середовище впливає на людський організм і на людину в цілому. Вплив середовища на організм зазвичай оцінюють через окремі екологічні фактори. 
Найчастіше фактори ділять на три групи. 
1. Фактори неживої природи (абіологіческіе, або фізико-хімічні). До них відноситься кліматичні, атмосферні, грунтові (едафіческіе), геоморфологічні (орографічні), гідрологічні та інші. 
2. Фактори живої природи (біологічні) - вплив одних організмів або їх співтовариств на інші. Ці впливи можуть бути з боку рослин (фітогенні), тварин (зоогенние), мікроорганізмів, грибів тощо
3. Чинники людської діяльності (антропогенні). У їх числі розрізняють прямий вплив на місцепроживання (наприклад, промисел) і непряме - вплив на місцепроживання (наприклад, забруднення середовища, знищення кормових угідь, будівництво гребель на річках і т.п.). 
Цікава класифікація факторів за періодичністю та спрямованості дії, ступеня адаптації до них організмів. У цьому відношенні виділяються фактори, що діють періодично (зміни часу доби, сезонів року, приливно-відпливні явища і т.п.), що діють без суворої періодичності, але повторювані час від часу. Сюди відносяться погодні явища, повеніураганиземлетруси і т.п. 
Відразу напрошується питання про біоетику. 
Під біоетикою розуміється застосування понять і норм общечеловеческогй моралі, в яких осмислюються проблеми добра і зла, совісті, боргу, честі і т.д., до сфери експериментальної і теоретичної діяльності в біології, а також під час практичного застосування її результатів. 
Основні принципи біологічної етики: 
Принцип єдності та етики, їх глибоке відповідність і взаємозумовленість. Якщо життя є вищим проявом впорядкованості, організованості у світі природи, то етика - є вище вираження сил, що протистоять хаосу в суспільстві. З огляду на це глибоке спорідненість між феноменом життя і етикою, слід постійно враховувати етичні норми як у науці, так і на практиці. 
Визнання життя як вищої категорії серед всіх етичних цінностей, принцип «доброчинність перед життям». 
Принцип гармонізації системи «людина - біосфера», висуває в якості самої актуальної задачі сучасності налагодження оптимальних взаємин між людиною і природою, що вимагає від вчених і практиків все більш повного врахування біологічний підстав соціального буття, наполегливої ​​пошуку шляхів перетворення біосфери в ноосферу і запобігання можливості її знищення.
Людина, людський розум і суспільство є вершиною природного розвитку землі та її біосфери. Якщо ми візьмемо розвиток біосфери, то в цьому випадку історія людства займе лише дуже невеликий відрізок часу. Біосфера є чергування цілого ряду етапів еволюції, кожен з яких являв все більш складні форми розвитку. В історії землі були різні періоди: 
1) період чисто геологічної еволюції, коли на Землі ще не було життя; 
2) період геологобіологіческой еволюції, на останній стадії якого відбувається формування антропосоціогенезу; 
3) період духовної еволюції, сфера розуму. Це якісно нова епоха в еволюції Землі. Вона характеризується переходом від біосфери до ноосфери - сфері взаємодії природи і суспільства, в межах якої розумна людська діяльність стає визначальним фактором еволюції.

ВИСНОВОК
Як би не була розвинена техніка, все необхідне для підтримки життя люди отримують з природи. Жива природа - головне надбання нашої Землі, в її надрах розвивалося і за її рахунок існує людське суспільство. Вона задовольняє наші харчові потреби та забезпечує головна умова життя людей на планеті - склад повітряного середовища, захист від космічного випромінювання, чистоту вод, родючість грунту, пом'якшення клімату. У кінцевому підсумку від нашого ставлення до неї залежить життя і здоров'я кожного з нас, майбутнє людства




Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді
«Моя Батьківщина – Україна»
Напрям: „Із батьківської криниці”
Тема:
«Щедрий Вечір – добрий вечір»


ЗМІСТ
1.     Вступ
2.     Щедрий вечір
3.     Обряд «Водіння кози»
4.     Меланка
5.     Народні прикмети Щедрого Вечора
6.     Заключне слово

ВСТУП
Ой сивая та і зозулечка.
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров'я!
Усі сади та і облітала,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!

У календарі кожного народу багато свят — урочистих днів, присвячених видатним подіям або пам’яті людей. У ці дні люди від Малого до великого прикрашають вулиці, будинки, наряджаються, готують смачні страви, грають, розважаються. Найцікавіше у цей день — обряди, казкові чарівні дійства, в яких беруть участь і дорослі, і діти. Кожен ніби перетворюється в актора, митця, який виконує встановлені народними звичаями дії, говорить казкові слова, танцює та співає, по-особливому розповідає про зміст свята.
Одне з найдавніших найпопулярніших календарних свят, яке в Україні відзначається ще з кінця ХІV століття — Щедрий вечір. Учні нашої школи активно підтримують цю традицію. Кожного  року разом з керівником вокального гуртка Висоцькой Ж. Ю., учасники колективу відвідують мешканців нашого селища , радуючи їх веселими обрядами та виконанням пісень, присвячених святу. Мені, як учасниці колективу, було цікаво більш детально дізнатися про Щедрий вечір, тому свою роботу я присвятила саме цьому святу.

 
   

ЩЕДРИЙ ВЕЧІР

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), - Щедрий Вечір. Це - залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем - це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.
Внаслідок розбіжності, яка існує між  Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.
У навечір'я Нового року (тепер - 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка...
Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан - напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це - «Голодна кутя», Богоявленне навечір'я.
В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами - символом щедрості, багатства. Під час виконання роботи, я звернулася за допомогою до своєї бабусі та спиталася, чи не пам’ятає вона зі свого дитинства такого звичаю. На що вона відподіла, що згадує Щедрий вечір так:
«- Мамо, а де наші тато?
- А хіба ж ви мене не бачите, діти?
- Не бачимо, тату!
- Дай Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!»
Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім'ю до столу, до «щедрої куті» — «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!»
Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:
Щедрий вечір, пане господарю,
Стережи, Боже, твого товару,
Твого товару, всякого статку,
Молім Бога за отця, за матку.
Добрий вечір!
Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів - вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

ОБРЯД «ВОДІННЯ КОЗИ»

Де Коза ходить - там жито родить,
Де Коза рогом - там жито стогом,
Де Коза ногою - там жито копою,
А де не буває - там все вилягає 
.

Особисто для мене найцікавішим і веселим обрядом є – обряд «Водіння кози» і сама залюбки приймаю в ньому участь.
Водіння кози - одна з найдавніших зимових містерій, що збереглася до наших днів і відбувається на Меланії - 31 грудня .  Коза у традиційній культурі багатьох народів символізує багатство, достаток, урожай і плодючість. А ще - воскресіння сил природи, завмерлих на час зими.
Обряд «водіння Кози» дійшов до нас в іншому вигляді, оскільки видозмінювався упродовж століть, і тепер його можна вважати імітацією давнього обряду. У минулому це народне драматизоване дійство виконувалося процесією жерців, які водили «священну» тварину, що символізувала божество, або вважалась прадавнім тотемом народу. Тепер він трансформувався в народну виставу пародійно-гумористичного змісту.
Дійство організовується гуртом парубків, які ходять по хатах із символічною зіркою-провісницею (її роблять на зразок вавилонської — восьмикутною), або ж з символічною семикутною зіркою. Роль кози, як правило, виконує малий хлопець, одягнутий у вивернутий кожух з прилаштованими рогами. Цей хлопець у руках носить вирізану з дерева (липи) і оббиту козячою шкірою маску кози. Голова кози може мати рухому нижню щелепу з бородою, що клацає під час вистави. Містерія починається і супроводжується сакральними замовляннями, звертанням до тотемного предка:
«Кізонько-лебедонько, стань на порозі на одній нозі, — ввійдеш до хати, будемо скакати... Гоцки, гоцки!»
У тих регіонах України, де вовк є тотемом, під час новорічних народних вистав свята Щедрого вечора щедрувальники вдягалися не лише в шкіру кози, але й у шкіру вовка. Етнограф В. Скуратівський писав про те, що на Волині відбувалися «вовчі свята». Фольклористами записано на Чернігівщині пісню при щедровечірньому водінні кози, де згадується також і вовк
Поряд з основним персонажем у святковій грі «Маланка» — діяли Дід, Баба, Жид, Жидівка, Циган, Циганка, Шандар, Лікар, Козак, Журавель. Діти розігрували дещо простіші вистави: так, на Київщині зафіксовано ходіння Кози й Кота.

Вітаючи господарів зі святами, учасники обрядового дійства розігрують гумористичні сценки: «сварки діда і баби»,«доїння кози», «продаж кози на ярмарку», «її вбивство та лікування». Веселі діалоги народної вистави доповнюютьсяпантомімою і танцями.
«На роги кози іноді чіпляли дзвоник і уквітчували їх кольоровими стрічками».
Містерія завжди розпочиналася і супроводжувалася сакральними піснями-замовляннями, звертанням до тотемного предка: «Го-го-го, коза, го-го сірая…»




















МЕЛАНКА

Картинки по запросу маланка картинкиПроводячи дослідницьку роботу та заручившись підтримкою своєї бабусі, вона розповіла мені про Меланку та традиції її вшанування. Як виявилося, в нашому селищі підтримують цю традицію. Також в процесі роботи мені допомогли декілька літніх людей, які з радістю згадали свою веселу молодість.
         За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.
Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.
Парубоча «Меланка»
За «Меланку» вбирається парубок, що вміє «штуки викидати» - добре жартує. «Меланка» має свій «почот», сама не ходить! Почот неабиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнеючерез плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.
Все це - в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли... Одним словом - хто як зумів!
Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. «Циганка» пристає ворожити, «циган» - коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на скрипці, а «журавель» - найвищий парубок у селі - вибиває в бубон.
Діти юрбами бігають за парубочою «Меланкою», та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу компанію...
До кожної хати ватага не заходить - йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном:
Ой, господар, господаречку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить та й накриє.
Добрий вечір!
- Просимо!
Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до хати:
Картинки по запросу маланка картинки- Добрий вечір вам у хаті!
- Доброго здоров'я! А які ж ви кумедні, - щебечуть дівчата, - і ведмідь, і коза... А Грицько який! Де це ти таку хустку доп'яв? Мабуть, мати каглу затикала?!
- Мовчіть, дівчата, - «Меланка» соромиться!
- Ха... Ха... Ха... Диви, як побіліла! Грицьку, чого ж ти вуса не збрив?
Отак жартують над «Меланкою», а «вона» - байдуже: шукає віника сміття розкидати, свіжих глиняків - припічок «мастить».
Господині знають цю звичку і все ховають, щоб «Меланка» не знайшла. Щедруючи, хлопці висміюють кепських господинь:
Наша Меланка - неробоча,
На ній сорочка парубоча ...
Люди ідуть на жнива,
А Меланка - на пива!
Люди ідуть з серпами,
А Меланка - з шклянками!
Люди нажали по сім кіп,
А Меланка - один сніп!
Пішла Меланка на містечко,
Купила собі пасьминечко.
Пряла вона - від кур до кур,
Напряла починків - один гур!
Дала кицькам мотати,
Кицьки взяли - втікати!
Збіглися люди - дзвонити,
Кицьку з починком ловити!
А ловили - не вловили,
Нашу Меланку похвалили...
- Та годі вам! - обзиваються дівчата. - Якоїсь кращої співайте! Козо! Де ти?
В середину кола входить «коза» і починає вибрикувати - танцює під спів хору:
Го-го-го, коза!
Го-го-го, сіра!
Го-го-го, біла!
Ой, розходилася, розвеселилася
По всьому дому, по веселому!
Де коза ходить, там жито родить!
Де не буває, там вилягає...
Де коза - ногою, там жито - копою!
Де коза - рогом, там жито - стогом!
А в нас на Сандрівці усі хлопці - стрільці.
Встрілили козу у правоє вушко,
В правоє вушко - в саме сердечко!
Тут коза впала, нежива стала,
А міхоноша бере дудочку:
Надулась жила, коза ожила
Та й пішла коза, та й стрибаючи,
Та стрибаючи, гасаючи,
Своїх діток та шукаючи!...
Трррт, коза!
«Коза» тупнула ногою - аж шибки на вікнах задрижали, і танець зупинився.
- Добра «коза», гарно танцює!
- Гарно, тільки засапалася, як дід Марко у ярмарку. Бач - роги помокріли!
- А ти що хотіла - вибити «козу» закаблуками і щоб піт не виступив?!
- Дівчата, орач іде! Бач, як чепіги носить!..
В середину кола ввійшов орач. Хор співає:
Твої воли, Мої воли -
Гей, гей! А впереді Два ведмеді -
Гей, гей! А в пригоні Дві вороні -
Гей, гей! В колесниці Дві синиці -
Гей, гей!
Коли хор співає, орач, тримаючи поперед себе чепіги, вистукує ногами в такт пісні. Після орача витанцьовує сівач, а далі - ведмідь, журавель і, нарешті, чорт з рогами. Все це викликає багато сміху і влучних дотепів.
Коли щедрівка скінчилась, хлопці скидають машкари і на запрошення дівчат сідають до столу.
Дівоча «Меланка»
Водять «Меланку» й дівчата. Дівоча «Меланка» має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її «молодою» - вінокстрічки, багато намиста. Друга з дівчат убирається за молодого, що зветься Василем - жупаншапкашароваричоботи. Вся дівоча ватага іменується дружками.
Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходять - щедрують під вікном:
Картинки по запросу маланка картинкиОй, на річці, на Йордані,
Добрий вечір на Мелані.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на сей вечір!..
Наша Меланка, як біль, біла,
Нашу Меланку журба з'їла.
Васильчику-чічільчику,
Посію тебе на городчику,
Та буду тебе шанувати:
Тричі на день поливати!
Тричі на день поливати
І в неділю підгортати!
Або ще заспівають «дністрянської Меланки»:
Наша Меланка у Дністрі була,
У Дністрі була, дністровую воду пила,
На камені ноги мила,
Білий хвартух замочила:

- Повій, вітре, буйнесенький,
Висуши хвартух тонесенький!
- Повій, вітре, туди-сюди,
Висуши хвартух межи люди!
- Повій, вітре, на болото,
Висуши хвартух, як золото!
- Повій, вітре, на дубині,
Висуши хвартух на дівчині!
Добрий вечір!
- А, здорові були, дівчата! Котра з вас «скарбник»? Щоб Меланці «на вінок» гроші кинути?!...
Отак колись щедрували!

НАРОДНІ ПРИКМЕТИ ЩЕДРОГО ВЕЧОРА
При опрацюванні матеріалу я звернула увагу на народні прикмети свята. Ось декілька з них:
Якщо вночі вітер дме з півдня - рік буде теплий, із заходу - буде вдосталь молока і риби, зі сходу - до врожаю фруктів.
Якщо на Меланки (13 січня) сонячно й відлига, то чекай теплого літа. "Яка Меланка, такі й Петро з Павлом".
Діти клали у батькові чоботи шматочок хліба і вуглинку. Натомість він просив подати правий чи лівий чобіт; якщо втрапила вуглинка, то рік буде голодний, а хлібець - щедрий.
Кілька цибулин посипали сіллю. Якщо вранці сіль набухла вологою, то невдовзі піде дощ, стала геть мокрою - злива.
Дивилися, куди тварина ляже головою: до сходу - на врожай, до заходу - на недорід.
Зоряне небо - добре нестимуться кури.
Ожеледь на деревах - уродить садовина.
Багато пухнастого інею на деревах - до врожаю зернових і доброго медозбору.
Сильний мороз і падає малий сніжок - на врожай хліба, здоров'я людей і тварин; коли ж тепло і без снігу - на неврожай і хвороби.
Падає м'який сніг - на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим.
Небо в зірках - врожай на боби й горох.
Якщо під старий Новий рік добрий сніг - сій гречку.

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО

Під час виконання роботи я дізналася для себе дуже багато цікавого про Щедрий вечір, про його традиції та звичаї. Для мене це було цікавим досвідом. Думаю і моїм одноліткам було б цікаво долучитися до такого цікавого дійства, як «Водіння кози» та «Меланка» , адже після мого дослідження я буду спонукати їх до святкування та підтримання цієї традиції.
Свою роботу я б хотіла завершити таким повір’ям, яке існує серед нашого народу: «Новорічна ніч для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя - на хліб, глини - на мід».

Популярные сообщения из этого блога

День спорту 2021